Чомусь існує думка, що максималізм — це швидше добре, чим погано. Особливо завзято возносять йому осанну біографи успішних людей — від фізиків-ядерників, що голими руками ловлять радіоактивні ізотопи, до олімпійських чемпіонів, заради гладіаторських перемог готових зжерти або уколоти будь-який стероїд, невідомий антидопінговому комітету.
Але, по-моєму, все-таки максималізм хороший тільки на сторінках посмертних біографій, класичних творів або коли вже трапляється в реальному житті, то якщо властивий комусь іншому, бажано далекому. Коли максималізм характерний для тебе особисто, це частенько відгукнеться втратами, стражданнями і розчаруваннями. Це як спонукав в ім'я батьківщини або смерть від неподіленої любові: завжди краще лоскотати нерви, спостерігаючи за цим з боку, бажано у вигляді серіалу або комікса, але ні в якому разі не беручи участь особисто.
Народна мудрість з приводу максималізму виразилася конкретно: "Не зберігаєте усі яйця в одному кошику". Від себе хочу відмітити, що це універсальне правило торкається не лише бізнесу, професійних справ або в який банк відносити наші кровно зароблені грошики. Правило зберігання яєць підходить і для будь-яких сфер нашого життя, які приносять прибуток. Під прибутком я маю на увазі не лише матеріальну винагороду — хоча і без нього нікуди, — а в першу чергу емоційне підживлення, гарний настрій, підвищення авторитету і інший позитивний зворотний зв'язок. Цими сферами життя може бути сім'я, стосунки з протилежною статтю, діти, творчість, спорт, різні хобі, кар'єра, волонтер і так далі — все, чому радіє душа, від чого життя наповнюється сенсом, піднімається настрій, і інші плюшки.
Чим більше у людини "яєць", розкладених по різних кошиках, тим краще: якщо щось станеться з однією або декількома з них, щось та залишиться і дозволить пережити втрату, відновитися і компенсувати бракуючі сфери. Тому ні в якому разі, заради власної безпеки, не варто зациклюватися на чомусь одному! І не вірте, що можна "розпилятися" і не добитися успіху ніде: гірка правда життя в тому і полягає, що успіху ніхто не гарантує, навіть при повній концентрації. А ось розчарування при втраті — обов'язково!
Приклади наводитиму від зворотного. Наприклад, візьмемо жінку, яка усе життя присвятила сім'ї і дітям(а це, погодитеся, досить частий життєвий сценарій). Спочатку діти вчилися ходити і говорити, потім вони пішли в школу, поступили в інститут, виросли. і пошли. І що залишається жінці, усе життя якої було присвячене розкладу спочатку дитсаду, потім школи, а потім інституту? Залишається порожнеча, яка і стає причиною депресій, — сенс життя загублений, а шукати щось нове — сил для цього вже немає: вони були вкладені в дітей. Не підкреслюватиму, як страждають діти, що виросли, від того, що їх постійно смикає мати: вона це робить не від хорошого життя, а від того, що була максимально сконцентрована на одній сфері життя.
Ще гірше, коли присвячуєш усі сили і час чоловікові, забезпечуючи йому тил і побут — тим більше що в наші часи чоловік — "це дуже дивний предмет: як тільки він є, то його відразу немає". Якщо не підстрахуватися іншим, набагато більше захоплюючим зайняттям у вигляді кар'єри і насичених хобі, можна попасти в психлікарню, коли чоловік вирішить, що йому потрібне щось інше, ніж щоденні борщ і минет. Винити його за це не можна: він жива людина і не зобов'язаний відповідати вашим вимогам — тим більше що у нього-то яйця, пробачте за каламбур, як правило, розкладені по різних кошиках — тут тобі і кар'єра, і риболовля, і пиво з друзями, і футбол, і в машині длубатися по вихідних!
Ще приклади? Жінки, заклопотані своєю зовнішністю і усі сили, що витрачають, і час на підтримку своєї неземної краси, не можуть пережити неминуче настання старості: за їх рахунок живе багатомільярдна індустрія антидепресантів і пластичної хірургії.
До речі, часто як приклад подібного максималізму люблять приводити жінок-кар'єристок, "у яких не було часу за роботою завести сім'ю". Неначе окрім сім'ї і роботи у людини немає інших способів самовиразитися: грати в настільний теніс, займатися добродійністю, вишивати хрестиком і так далі!
…Сподіваюся, я вас переконала і ви вже побігли розкладати яйця по різних кошиках — тобто записуватися на курси икебани, волонтерами в Перу і вивчати фотошоп?
